УКРАИНСКИЙ СОЮЗ ПСИХОТЕРАПЕВТОВ

СУМСКОЕ ОТДЕЛЕНИЕ

ГЛАВНАЯ                                                                             БИБЛИОТЕКА

Лікар психіатр КЗ ”Перша обласна спеціалізована лікарня” м. Ромни

Дубина Ігор Григорович

Серед медичних працівників в цілому відмічається підвищений рівень психіатричної захворюваності, часто зустрічаються тривожні розлади, депресії, суїцидальні спроби, зловживання алкоголем і наркотиками. Група підвищеного ризику — це лікарі і керівники закладу. Одержані дані, дозволяють припустити, що багато людей вибирають медичну професію у зв'язку з тим, що їх власні психічні розлади роблять їх уразливими до психологічного стресу — це так званий «синдром медичної професії». Хоча високий рівень захворюваності серед медичних працівників, ймовірно, пов'язаний з взаємодією виробничих чинників і психічних розладів, що є у конкретного фахівця, мабуть, багато фахівців підсвідомо створюють «особливі взаємини» з своєю роботою, частіше користуються листками тимчасової непрацездатності (в порівнянні із співробітниками інших систем), а рівень текучості кадрів і неукомплектованості штатів дуже високий.Ефективне функціонування будь-якої служби охорони здоров'я вимагає, щоб підтримувався хороший стан здоров'я її співробітників. Відомо, що серед медичних працівників відмічається підвищена захворюваність психічними розладами, а неопубліковані дані свідчать про те, що це відображається на їх професійній діяльності. На психічне здоров'я як фахівців впливають переживання минулих років життя, а також  висока напруженість професійної діяльності. Фахівці, чий вибір професії і лікарська діяльність в значній мірі мотивуються нерозпізнаною психічною патологією, складають групу ризику для розвитку психічних розладів, пов'язаних з виробничими чинниками.

Серед лікарів, як і серед інших медичних працівників, простежується вищий рівень захворюваності психічними розладами в порівнянні з середніми показниками в населенні, і звичайно вважається, що це пов'язано з особливостями медичної професії. Серед лікарів проведено більше досліджень, ніж серед представників інших професійних груп, і у них виявлений вищий рівень подружньої дисфункції, розлучень, зловживання алкоголем і іншими психоактивними речовинами, а також самогубств, причому для лікарів-жінок показники були значно вищі. Високий рівень захворюваності психічними розладами виявлявся на всіх етапах лікарської діяльності; більшість досліджень з використанням самооцінки показали, що близько однієї чверті лікарів особливо схильні до розвитку такої патології. Інші медичні професії вивчалися менше, проте встановлено, що серед медичних сестер простежується ще вищий, ніж серед лікарів, рівень захворюваності психічними розладами, причому звичайно він вище серед фахівців жіночого полу в порівнянні з чоловіками. Медичні сестри частіше здійснюють самогубства і частіше звертаються по амбулаторну психіатричну допомогу; обстеження медичних сестер психіатричного профілю, що працюють в спеціалізованих лікарнях, показало підвищений рівень захворюваності психічними розладами.

Дослідження загальноприйнятих принципів і форм поведінки показує, що у деяких медичних працівників наголошується складне і амбівалентне відношення до своєї професійної ролі.

Лікарів і інших медичних працівників часто критикують за погані комунікативні здібності і особливо за те, що вони не уміють вислухати співрозмовника. Але ми повинні дотримувати баланс між необхідністю підтримувати теплі людські відносини з проявами емпатії і необхідністю бути достатньо захищеними і емоційно нейтральними для того, щоб зберігати об'єктивність. Борючись з власними відчуттями, ми можемо перервати емоційний контакт з пацієнтами. У таких випадках ми посилаємося на «справи» як на зручний привід для того, щоб уникнути контакту.

Лікарі є особливо “важкими пацієнтами”, схильними уникати ролі пацієнта, заперечуючи і ігноруючи порушення власного здоров'я, а також займаючись самодіагностикою і самолікуванням. Коли лікарі все ж звертаються за допомогою, у них можуть виникати труднощі в отриманні відповідного лікування. Клінічний досвід свідчить про амбівалентне відношення медичних працівників до ролі хворого, і їм особливо важко визнати власну психологічну нестійкість,   що   часто   виявляється   заміщаючими   симптомами,  такими   як соматизовані розлади  і розлади

поведінки, а також зловживання алкоголем і наркотиками.

Медичні працівники часто зазнають труднощі при спільній роботі з колегами, іншими установами або родичами пацієнтів. Складні взаємини між фахівцями — звичайне явище в системі охорони здоров'я, і  як наслідок -  це приводить до   фрагментації  процесу  надання  допомоги.   Ці  труднощі   взаємин  часто пов'язані з підсвідомим суперництвом на рівні осіб або установ і свідчать про невротичний компонент при виконанні лікувальної роботи. Багато медичних працівників демонструють дуже високий рівень професійної самовіддачі, надаючи допомогу в неробочий час, часто не піклуючись про особисте благополуччя і свої сімейні відносини.

«Трудоголіки» часто високо цінуються і користуються пошаною в професійному плані, але піддаються високому ризику професійного виснаження або вигорання.

Високий рівень захворюваності психічними розладами серед медичних працівників разом з характерними патернами поведінки свідчить про те, що ми можемо мати «особливі взаємини» з нашою роботою або з перенесеним захворюванням або, можливо, з думкою про нього. Ці взаємини лежать в основі нашого вибору спеціальності і визначають нашу схильність до високого ризику розвитку психічних розладів, і це відображається на нашій поведінці на робочому місці. Цілком імовірно, що ці взаємини обумовлюються взаємодією декількох чинників, включаючи напруженість роботи в системі охорони здоров'я, психічні розлади у фахівців і вплив професійної підготовки.

Багато видів медичної діяльності є стресовими чинниками за своєю природою. Проте у фахівців будь-якого профілю достатньо велике клінічне навантаження, до того ж адміністрація все більш посилює вимоги. Викликають заклопотаність випадки погроз і насильства, що почастішали, з боку пацієнтів і їх родичів. Співробітники психіатричних приймалених відділень нерідко стикаються з випадками поведінкових розладів і з підвищеним ризиком нападу на фахівців. Окрім користувачів, що вдаються до насильства, виділяється ще декілька інших типів «важких» пацієнтів, включаючи хворих із стійкою симптоматикою, що не реагує на лікування, пацієнти схильні до сутяжних дій і “спокушаючих”.

Медики відзначають як стресори багато чинників: напружений ритм роботи (і його вплив на особисте життя), недостатність ресурсів, неадекватні методи управління, постійні реорганізації, невизначеність ролей і пов'язані з цим конфлікти, відсутність кар'єрного зростання, неадекватні форми підтримки і контролю, недостатня можливість впливу на умови роботи. Протягом останніх років змінилося і відношення суспільства до медичних працівників, при цьому зросли вимоги пацієнтів і почастішали прояви критики (включаючи сутяжницькі), а також знизився ступінь пошани до медиків та їх рекомендацій. Ми всі, до деякої міри, страждаємо синдромом медичної професії — у кожного з нас є «хворий всередині» і це може бути здоровою основою нашої професійної мотивації. Відзначається, що фахівці з численними проблемами раннього дитинства (і тому вищим рівнем несвідомої невротичної потреби піклуватися про інших) є найуразливішою групою медичних працівників. Вони можуть стати наполегливими  ідеалістами, відданими своїй справі, ентузіастами і самовідданими фахівцями, які, за загальним визнанням, є групою підвищеного ризику відносно вигорання.

Чинники, сприяючі вигоранню:

Пов 'язані з роботою

-Інтенсивна робота (на «передовій»);

-Очікування небезпеки (наприклад, насильства, скарг, перевірки...);

-Ненадійсть становища (неадекватна підтримка і управління, реорганізація і т.п.).

Особисті чинники

-Ранній вибір професії;

-Переживання у дитинстві, пов'язані з хворобою або зі смертю близьких людей;

 -Жорстоке поводження / емоційне відкидання/;

-Риси залежної / нарцисичної/ особистості.

Чинники культури

-Соціалізація в період професійної підготовки;

-Симбіотичні взаємини з пацієнтом;

-Вплив і тиск з боку колег.

Всі медичні працівники справляються з виробничими стресами, повсякденно використовуючи психологічні інструменти захисту, такі як гумор і відвернення. У складніших ситуаціях ми звертаємося до істотніших механізмів захисту, наприклад уникненню, дисоціації або свідомій проекції. У самій напруженій обстановці ми використовуємо примітивні форми захисту, такі як заперечення, дисоціація, несвідома проекція і магічне мислення. Реальна небезпека виникає у випадках, коли ми опиняємося в ізоляції і не можемо (або не хочемо) порівняти наше розуміння явищ з таким наших колег.

Симптоми   професійного   виснаження   (або вигорання):

Емоційні

-Втрата відчуття гумору (або надмірне використання чорного гумору).

-Подразливість, відчуття образи, смутку. Стійкий депресивний фон настрою.

-Відчуття неспроможності, провини, засудження.

-Апатія, пасивність.

Когнітивні

-Труднощі концентрації уваги.

-Ригідність, опір змінам.

-Підозрілість, недовірливість.

 -Стереотипне мислення.

-Формальне і відчужене мислення.

-Нав’язливі думки (звільнитися, помститися і т.п.).                 

Поведінкові

-Ухилення від роботи (прогули, очікування кінця робочого дня і т.п.).

-Зменшення кількості безпосередніх контактів з пацієнтами і колегами. 

-Стереотипна негнучка поведінка. 

-Звична тяганина в роботі.

-Девіантні   форми   поведінки   (вживання   алкоголю/наркотиків,   подружні зради, крадіжки з магазинів...).

Соматичні

- Стомлюваність, сонливість. Порушення сну. 

-Почастішання випадків несерйозних захворювань (наприклад, головний біль, біль в спині).

Високий рівень захворюваності психічними розладами серед медичних працівників викликає тривогу. У плані управління лікувальною роботою ми з вами, колеги, несемо відповідальність за те, щоб співробітники виконували свою роботу в сприятливих умовах і щоб її результати не погіршувалися із-за їх особистих проблем, переконань або відносин. Принципи управління персоналом такі: поліпшення відбору кадрів і умов роботи, підвищення кваліфікації і збереження професійних кадрів.

Спосіб життя більшості медичних працівників - неспокійний, напружений, вимагає самовіддачі, майже завжди супроводжується значним виробничим навантаженням - і є джерелом стресу. Всі фахівці повинні удосконалювати свої навички в організації робочого часу і у виділенні пріоритетів, щоб підвищити ефективність своєї роботи і захистити себе від вигорання. Стан здоров'я співробітників повинен бути одним з основних показників діяльності всіх служб охорони здоров'я.

Клінічні конференції з розбору конкретних випадків і заслуховування звітів фахівців представляють сприятливі можливості для взаємної підтримки і часто використовуються для неформального обговорення з колегами робочих питань.        

 Більшість з нас відкладає звернення по допомогу до тих пір, поки нас не примусить це зробити кризовий стан - поки ще не прийнято, принаймні в системі суспільної охорони здоров'я, щоб потребуючий одержував курс психотерапії.    Як  фахівці,  ми  вважаємо  психотерапію лише методом  лікування, недооцінюючи її можливості як профілактичного або підтримуючого засобу. Психотерапія дає можливість замислитися над життям поза зв'язком з роботою, а також з'ясувати, скільки часу у нас займає робота, а скільки - інші сторони нашого життя.

Охорона здоров'я персоналу — це загальне завдання і керівників, і самих співробітників на всіх етапах становлення фахівця, починаючи з відбору і навчання.

 

 

 

Copyright 2008. Ukraining group psychologist. All Right Reserved.
Design by Ksena12